Неустойка види неустойок

Рубрики Статьи

Поняття та види неустойки;

Неустойка – це визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов’язання. Вона є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов’язання з двох причин:

1. підстави стяг­нення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони,

2. для її стягнення немає необхідності до­водити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його части­ни, у формі додаткового платежу. За підставами встановлення розрізняють неустойку:

1. законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;

2. договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визна­чили самі сторони під час укладення договору.

Відповідно до статті 547 ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (void and voidable contract).

За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну.

1. Залікова неустойка – це найбільш поширений вид неустойки. У разі залікової неустойки кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Приклад: неустойка, яка передбачається за порушення строків поставки продукції.

2. Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і не­устойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність.

3. Альтернативна неустойка — це неустойка, умови якої надають кредиторові право вибору: або вима­гати відшкодування заподіяних збитків, або стягувати зазначену в договорі неустойку.

4. Виключна неустойка – це неустойка, яка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Такою неустойкою як правило, від претензій своїх клієнтів захищаються транспортні організації.

Відповідно до статті 551 ЦКУ розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 83 ГПКУ господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю, зважаючи на наступне:

1. кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме не­устойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визна­чені як неустойка, він матиме можливість їх придбати;

2. суд завжди зможе скористатися своїм правом і у винятко­вих випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено[1].

3. при визначенні товарної неустойки річчю, визначеною індивідуальними ознаками, така неустойка виконуватиме функції застави.

Неустойка може бути встановлена у:

2. відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його частини;

3. формі додаткового платежу.

Різновидами не­устойки є штраф і пеню.

Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання або у твердій сумі і стягується однократно. Його мета – не допустити невиконання зобов’язання. Наприклад, ст. 231 ГКУ передбачає, що за порушення умов зобов’язання щодо якості товарів, якщо хоча б одна із сторін належить до державного сектору економіки, стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів.

Пеня як вид неустойки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за певний проміжок часу прострочення. Її мета – не допустити затягування порушення.

Пеня може поєднуватися зі штрафом. Наприклад, за перші 30 днів прострочення виконання зобов’язання може стягуватися пеня за кожний день, а потім штраф, або навпаки, або і пеня і штраф одночасно.

Неустойка види неустойок

Информ-бюро

Юридические практики

Наши партнеры

Надання якісних професійних послуг з перевірки, тестування та навчання персоналу. Наші спеціалісти мають достатній досвід практичної та наукової роботи, щоб гарантувати клієнтам високу якість та ефективність наданих послуг.

Библиотека — полезная информация

Неустойка — є одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов’язань. При цьому право вибору грошової або майнової неустойки належить сторонам зобов’язання, вони мають визначити предмет неустойки в момент укладення правовчину про неї.

Поняття неустойки та її види

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 ГК України, згідно із якою господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Порушенням зобов’язання, в розумінні ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Неустойка — є одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов’язань. При цьому право вибору грошової або майнової неустойки належить сторонам зобов’язання, вони мають визначити предмет неустойки в момент укладення правовчину про неї. На сьогодні майнові неустойки не набули значного поширення. Ділова практика знає здебільшого неустойки в грошовій формі.

Крім закріплення у нормах Глави 49 ЦК України, неустойка знайшла правове регулювання також у положеннях ГК України, де для її визначення застосовується термін «штрафні санкції». Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства (наприклад, санкції, передбачені Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Неустойка ж в розумінні ст. 549 ЦЙК України — це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов’язань. Отже норми цієї статті не можуть застосовуватись до інших видів правовідносин.

Частинами 2 та 3 ст. 549 ЦК України вперше на законодавчому рівні визначенні поняття штрафу та пені як різновидів неустойки.

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов’язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов’язання неналежним способом тощо);

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:

а) застосування виключно у грошових зобов’язаннях;

б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання;

г) триваючий характер — нарахування пені за кожний день прострочення

Слід відмітити, що законодавець визначив вищеперераховані ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов’язання можливості їх змінювати. При цьому поза увагою залишилися неустойки, що визначаються у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, триваючи неустойки за прострочення виконання негрошового зобов’язання (наприклад, прострочення передачі речі); неустойки, що нараховуються не за кожний день, а за кожний тиждень, місяць прострочення тощо. Це не означає, що сторони цивільних договірних відносин не вправі забезпечувати свої зобов’язання подібними неустойками, однак при цьому для запобігання невідповідності положень договору нормам закону їм слід відмовитися від використання термінів «штраф» та «пеня», використовуючи більш загальну дефініцію «неустойка».

Разом з тим, судова практика на сьогодні допускає застосування пені за прострочення негрошових зобов’язань (постанова ВГСУ від 07.06.2005 р. N 35/475-04), а також стягнення штрафу за кожний день прострочення (постанова ВГСУ від 05.07.2006 р. N 46/468-05). Правда необхідно зауважити, що такі припущення стосуються виключно господарських відносин. При цьому суди посилаються на пункт 4 статті 231 ГК України, де встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). А оскільки ГК України не містить жорстких обмежень щодо визначення пені або штрафу у господарських відносинах, допускається абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції. Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Це означає, що неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, лише в силу самого встановлення неустойки законом або договором. Тобто на відміну від загального виду цивільно-правової відповідальності — відшкодування збитків — для застосування якого необхідна наявність чотирьох умов: протиправної поведінки, шкоди (збитків), причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини порушника, для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки необхідною та достатньою є наявність лише двох умов:

а) протиправної поведінки;

б) вини боржника.

Наявність чи відсутність у кредитора збитків, а також причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками, що виникли, не приймаються до уваги при вирішенні спору про стягнення з боржника суми неустойки. Однак, якщо боржник звертається до суду з проханням зменшити суму нарахованої неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України), посилаючись на те, що вона значно перевищує розмір збитків, йому треба доводити наявність (відсутність) збитків у кредитора та їх розмір.

Оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти (ч. 2 ст. 551 ЦК України). Під процентами в даному випадку треба розуміти:

а) проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК України;

б) проценти річних за прострочення виконання грошового зобов’язання, які стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

До стягнення неустойки як міри цивільно-правової відповідальності застосовуються загальні підстави звільнення особи від цивільно-правової відповідальності. Частина 3 ст. 550 ЦК України відсилає до ст. 617 ЦК України, якою визначено дві основні підстави звільнення особи від відповідальності: випадок та непереборна сила. В науці та практиці цивільного права під випадком розуміється відсутність вини особи у невиконанні або неналежному виконанні. Легальне визначення непереборної сили можна знайти у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України, відповідно до якого непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551 ЦК України).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 190 ЦК України майном визнаються речі та майнові права. Тобто якщо тлумачити положення ст. 551 ЦК України буквально, в якості неустойки договірні сторони можуть встановити не тільки речі, але і певні речові (майнові права).

Треба також зазначити, що предметом неустойки, за загальним правилом, можуть бути тільки повністю оборотоздатні речі. Обмежено оборотоздатні речі, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, можуть встановлюватися в якості неустойки тільки у відносинах між суб’єктами, які наділені правом мати такі об’єкти або мають відповідні дозволи на використання таких об’єктів. Оскільки штраф, як різновид неустойки, визначається або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання, або у твердій сумі, а відтак його розмір, як правило, відомий в момент виникнення забезпеченого штрафом зобов’язання, неустойка у виді штрафу може бути встановлена у вигляді речі, визначеної родовими ознаками (ч. 2 ст. 184 ЦК України), так і у вигляді індивідуально визначеної речі (ч. 1 ст. 184 ЦК України), в тому числі у вигляді нерухомого майна, а також у виді майнового права. Водночас пеня — це триваюча, зростаюча неустойка, загальний кінцевий розмір якої заздалегідь невідомий, тому в якості пені можна застосовувати лише родові речі, кількість яких до передачі також буде змінюватися в залежності від часу прострочення. Визначаючи неустойку у вигляді майнової цінності, сторони мають встановити грошову оцінку такої неустойки.

Загальновідомим в доктрині цивільного права є поділ неустойки на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються договірними сторонами в самому договорі).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Виходячи із змісту ч. 2 ст. 551 ЦК України, тільки договірна неустойка може визначатися як у вигляді грошової суми, так і у виді іншої майнової цінності.

Законна неустойка може бути встановлена виключно в грошовій формі.

При цьому законна неустойка може бути встановлена не тільки законом, як відповідним нормативно-правовим актом, що приймається Верховною радою України, але і іншими актами цивільного законодавства. Так наприклад, законні неустойки передбачені Статутом залізниць України від 06.04.1998р., Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15.10.1955р., Законом України «Про електроенергетику» тощо.

Ряд законних неустойок встановлено ГК України, зокрема, у ч. 2 ст. 231. Для того, щоб неустойка вважалася законною та застосовувалася незалежно від домовленості про неї сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Тому не можна вважати визначенням законної неустойки положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», яким визначено граничний розмір саме договірної неустойки.

Разом з тим слід звернути увагу, що на відміну від абз. 2 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якою передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений в договорі, ч. 1 ст. 231 ГК України імперативно обмежує можливість зміни розміру штрафних санкцій, які встановлені законом щодо окремих видів зобов’язань.

Частина 3 ст. 551 ЦК України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов:

а) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов’язання збитків;

б) за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому ЦК України не містить переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов’язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо (роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань» із змінами та доповненнями).

Стаття 233 ГК України також зазначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторони. В останньому випадку сторона, що звертається з клопотанням, повинна доводити наявність підстав для зменшення неустойки.

Позовна давність та строк нарахування штрафних санкцій

Звертаючись до суду із позовними вимогами про стягнення неустойки слід пам’ятати, що відповідно до згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік. Разом з тим, треба мати на увазі, що вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) за своїм характером є додатковими (похідними) вимогами щодо певного основного зобов’язання. Отже у випадку, якщо неустойкою (штрафом, пенею) забезпечується виконання зобов’язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги. Таким чином, скорочена позовна давність стосовно неустойки (штрафу, пені) фактично означає можливість стягнення неустойки (штрафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги.

Дещо інакше визначений період для нарахування неустойки за порушення зобов’язання, сторонами якого є господарюючі суб’єкти.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Хоча при цьому ГК України не містить власного поняття позовної давності, відсилаючи до норм ЦК України (ст. 223 ГК України).

Аналізуючи наведені норми у їх сукупності можна дійти висновку, що чинне законодавство України оперує двома різними за своєю правовою природою категоріями: «позовна давність» та «строк, в межах якого нараховується штрафні санкції». При цьому позовною давністю відповідно до ст. 256 ЦК України є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як строком, в межах якого нараховується штрафні санкції, є період у часі, протягом якого триває відповідне правопорушення, за яке можуть бути нараховані штрафні санкції, встановлені договором або законом.

Однак якщо для господарюючих суб’єктів нарахування штрафних санкцій можливе лише за період шість місяців (ч. 6 ст. 232 ЦК України), то за порушення цивільно-правових зобов’язань штрафні санкції будуть нараховуватись за проміжок часу тривалістю в один календарних рік, т.к. цивільне законодавство, на відміну від господарського, не містить поняття «строк нарахування штрафних санкцій» і будь які обмеження періоду їх нарахування можливі лише виходячи із загальних вимог стосовно позовної даності, встановлених п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Співвідношення збитків та неустойки

Згідно із доктриною цивільної науки виділяють чотири види неустойки у співвідношенні її із збитками:

а) штрафна неустойка — наявність якої дозволяє стягувати збитки в повному розмірі понад суму неустойки;

б) залікова неустойка — що дозволяє стягувати збитки в сумі, не покритій неустойкою;

в) альтернативна неустойка — що надає кредитору право вибору, звертатися до боржника з вимогою про сплату (передачу) неустойки або вимагати відшкодування збитків;

г) виключна неустойка — яка не дозволяє кредитору вимагати відшкодування збитків навіть за їх наявності.

Отже важливим аспектом при визначенні розміру неустойки є співвідношення останньої із збитками, завданими порушенням умов зобов’язання. При цьому ЦК України та ГК України містять різний підхід до визначення такого співвідношення. Так ЦК України визначає принцип реального виконання зобов’язань, відповідно до якого зобов’язання має бути виконано в натурі, тим способом, про який домовилися сторони. У зв’язку з цим боржник, який сплатив неустойку, зобов’язаний також виконати своє зобов’язання в натурі, тобто передати річ, виконати роботи, надати послуги, сплатити гроші або виконати інші обов’язки, які покладені на нього договором.

Оскільки сплата (передача) неустойки та відшкодування збитків є самостійними формами цивільно-правової відповідальності, ч. 2 ст. 552 ЦК України передбачає їх одночасне застосування в разі порушення зобов’язання.

В свою чергу ГК України, а саме ч. 1 ст. 232 передбачає, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Таким чином ГК України встановив правило, що в разі відсутності іншої домовленості між сторонами, неустойка матиме заліковий характер.

При цьому законодавець надає можливість сторонам самостійно визначати співвідношення розміру збитків та неустойки в договорі. Так, згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 624 ЦК України договором може бути встановлено обов’язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків. З наведеною нормою кореспондується і ч. 2 ст. 232 ГК України, відповідно до якої законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

18.2. Неустойка та її види

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов’язання.
Неустойка невипадково є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов’язання. По-перше, підстави стягнення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.
Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його частини, у формі додаткового платежу.
За підставами встановлення розрізняють неустойку:
— законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;
— договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визначили самі сторони під час укладення договору.
Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.
Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається в ЦК.
Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то домовленість про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність неустойки як виду забезпечення виконання зобов’язання.
За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну.
Залікова неустойка — найбільш поширений вид неустойки. Кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Прикладом залікової неустойки є неустойка, яка традиційно передбачається за порушення строків поставки продукції. Якщо постачальник своєчасно не поставив продукцію, замовник має право стягнути з нього неустойку, а якщо при цьому вона не покриває збитків, то і непокриті неустойкою збитки. Скажімо, постачальник своєчасно не поставив до 1 січня стільці і ялинки. Зрозуміло, що якщо ялинки прийшли через тиждень після Нового року, неустойка не може покрити понесені збитки, і вони будуть достягуватися.
Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і неустойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність. Так, у разі поставки неякісної продукції замовник має право стягнути з постачальника як збитки, так і неустойку у вигляді 20% штрафу від суми забракованої продукції.
Сторони можуть передбачити в договорі й альтернативну неустойку, умови якої надають кредиторові право вибору: вимагати відшкодування заподіяних збитків чи стягувати зазначену в договорі неустойку. На практиці кредитор не завжди може негайно визначити розмір збитків, яких він зазнав внаслідок неналежного виконання договору контрагентом, це перешкоджає йому визначитися у виборі: стягувати неустойку чи збитки? За відсутності збитків, звичайно, є сенс звернутися до неустойки, але якщо збитки настали, то важко швидко визначитися, покриє неустойка збитки чи ні. Саме ця невизначеність і є основною причиною того, що цей вид неустойки надзвичайно рідко застосовується на практиці.
Додамо також, що на непопулярність альтернативної неустойки впливає ще й та обставина, що якщо кредитор все ж надасть перевагу стягненню збитків, то він не може бути впевненим, що суд задовольнить його позов у повному обсязі, оскільки з аргументами кредитора про розмір збитків суд може і не погодитися.
Виключна неустойка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Як правило, виключною неустойкою транспортні організації захищаються від претензій своїх клієнтів.
Чинне законодавство передбачає можливість зменшення розміру неустойки у тих випадках, коли неустойка, яка підлягає сплаті, надзвичайно велика порівняно зі збитками кредитора. Враховуючи ступінь виконання боржником своїх зобов’язань, майновий стан сторін, інші обставини (вік, стан здоров’я боржника, його майновий стан, необережну вину), суд може зменшити розмір неустойки, але в будь-якому випадку її розмір не може бути меншим, ніж сума заподіяних збитків.
В ст. 551 ЦК зазначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Гадаємо, що товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю. По-перше, кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме неустойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визначені як неустойка, він матиме можливість їх придбати. По-друге, суд завжди зможе скористатися своїм правом і у виняткових випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено.
Неустойка — досить гнучка санкція, і законодавець або самі сторони безпосередньо визначають, який саме вид неустойки може захистити їхні інтереси в разі невиконання контрагентом своїх зобов’язань.
Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його частини, у формі додаткового платежу. Традиційно як різновиди неустойки розглядають штраф і пеню. Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання або у твердій сумі і стягується однократно.
Так, наприклад, ст. 231 ГК передбачає, що за порушення умов зобов’язання щодо якості товарів, якщо хоча б одна із сторін належить до державного сектору економіки, стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів.
Пеня як вид неустойки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.
Пеня може поєднуватися зі штрафом. Так, скажімо за перші 30 днів просрочення виконання зобов’язання може стягуватися пеня за кожний день, а потім штраф.

Неустойка та її види

Неустойкой (штрафом, пеней) признается определенная законом или договором

(денежная сумма, которую должник обязан уплатить кредитору в случае

неисполнения или ненадлежащего исполнения обязательства.

наиболее распространенный способ обеспечения исполнения обязательств,

возникающих между юридическими лицами Гражданское право различает 3 формы

неустойки: 1.Собственно неустойка взыскиваемая с должника денежная сумма,

которая определяется в процентном отношении к сумме неисполненного или I

ненадлежащие исполненного обязательства. 2.Штраф — определенная законом или

договором денежная сумма, которую должник обязан уплатить кредитору в

заранее установленном размере 3.Пеня установленная законом или договором на

случай просрочки I исполнения должником обязательства денежная сумма,

которую должник обязан уплатить кредитору а процентном отношении. Виды

неустойки классифицируются зависимости от оснований их подразделения. По

способам установления неустойки, т.е от того, каким образом зозникает

обязательство по уплате неустойки, различают неустойку законную и

договорную. По степени определенности неустойки в законе может быть

разделена на абсолютно определенную и относительно определенную. По

соотношению с убытками неустойка делится на 4 вида: — зачетная неустойка,

которая является основным видом и применяется во всех случаях

исключительная неустойка, когда допускается взыскание только неустойки, но

не убытка. штрафная неустойка, тогда убытки могут быть взысканы в полкой

мере сверх неустойки.

могут быть взысканы либо неустойка, либо убытки. Неустойкою (штрафом,

пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник

повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання

зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойкою (штрафом,

пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога. Кредитор не може вимагати

сплати неустойки (штрафу, пені), якщо боржник не несе відповідальності за

невиконання або неналежне виконання зобов’язання. Якщо за невиконання або

неналежне виконання зобов’язання встановлено неустойку (штраф, пеню), то

збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

При цьому цивільним законодавством або договором можуть бути передбачені

випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але

не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку

(штраф, пеню); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка

(штраф, пеня), або збитки. Коли ж належна до сплати неустойка (штраф, пеня)

надміру велика порівняно зі збитками кредитора, суд може зменшити неустойку

(штраф, пеню). Сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок

прострочення чи іншого неналежного виконання зобов’язання, і відшкодування

збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від

виконання зобов’язання в натурі, крім випадків, коли планове завдання, на

якому основане зобов’язання між організаціями, втратило силу.

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання свого зобов’язання.

За походженням слово «неустойка» вважається старослов’янським. «Стояти» — означало стояти на своєму слові, виконувати свою обіцянку. Той, хто «не встояв» і тим самим порушив чуже право мав сплати певну суму — неустойку.

Неустойка, невипадково, є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов’язання, оскільки, по-перше, підстави стягнення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його частини, у формі додаткового платежу.

За підставами встановлення розрізняють неустойку:

o законну тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;

o договірну тобто таку, умови стягнення і розмір якої визначили самі сторони при укладанні договору. Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми у даному випадку спричиняє недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається у ЦК Україні.

Пеня може поєднуватись із штрафом.

Неустойка — досить гнучка санкція і законодавець або самі сторони безпосередньо визначають, який саме вид неустойки може захистити їхні інтереси при невиконанні контрагентом своїх зобов’язань.

Чинне законодавство передбачає можливість зменшення розміру неустойки у тих випадках, коли неустойка, яка підлягає сплаті, надзвичайно велика в порівнянні зі збитками кредитора.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його частини, у формі додаткового платежу. Традиційно, різновидом неустойки розглядають штраф і пеню. Штраф, як вид неустойки, обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання або у твердій сумі і стягується однократно.

Так, наприклад, ст. 231 Господарського кодексу України передбачає, за порушення умов зобов’язання щодо якості товарів, якщо хоча б одна зі сторін належить до державного сектора економіки, стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних товарів.

Пеня, як вид неустойки, обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочки.

Пеня може поєднуватися зі штрафом. Так, скажімо, за перші 30 днів прострочки виконання зобов’язання може стягуватися пеня за кожний день, а потім — штраф.

За підставами встановлення вирізняють неустойку законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті, і договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визначили самі сторони при укладанні договору. Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення.

Якщо неустойка встановлюється у договірному порядку, то домовленість про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми у даному випадку спричиняє недійсність неустойки, як виду забезпечення виконання зобов’язання.

За співвідношенням до збитків вирізняють чотири види неустойки:

Залікова неустойка — найпоширеніший вид неустойки. Кредитор стягує у повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Прикладом залікової неустойки е така, яка традиційно передбачається за порушення строків поставки продукції. Якщо постачальник своєчасно не поставив продукцію, замовник має право стягнути з нього неустойку, а якщо при цьому вона не покриває збитків, то і непокриті неустойкою збитки. Скажімо, постачальник своєчасно не поставив до 1 січня стільці і ялинки. Зрозуміло, що якщо ялинки прийшли через тиждень після

Нового року, неустойка не може покрити понесені збитки, і вони будуть достягуватися.

Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і неустойку, і збитки у повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність. Так, при поставці неякісної продукції замовник має право стягнути з постачальника як збитки (вартість забракованої продукції), так і неустойку у вигляді 20 відсотків штрафу від суми забракованої продукції.

Сторони можуть передбачити у договорі й альтернативну неустойку, умови якої надають кредиторові право вибору: вимагати відшкодування заподіяних збитків чи стягувати зазначену в договорі неустойку. На практиці кредитор не завжди може негайно визначити розмір збитків, яких він зазнав унаслідок неналежного виконання договору контрагентом, це перешкоджає йому визначитися у виборі: стягувати неустойку чи збитки? За відсутності збитків, звичайно, є сенс звернутися до неустойки, але якщо збитки настали, то важко швидко визначитися, покриє неустойка збитки чи ні. Саме ця невизначеність і є основною причиною того, що цей вид неустойки надзвичайно рідко застосовується на практиці.

Слід зазначити, що на непопулярність альтернативної неустойки впливає ще й та обставина, що якщо кредитор все ж таки надасть перевагу стягненню збитків, то він не може бути впевненим, що суд задовольнить його позов у повному обсязі, оскільки з аргументами кредитора про розмір збитків суд може і не погодитися.

Виключна неустойка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Як правило, виключною неустойкою транспортні організації захищаються від претензій своїх клієнтів.

Чинне законодавство передбачає можливість зменшення розміру неустойки у тих випадках, коли неустойка, яка підлягає сплаті, надзвичайно велика в порівнянні зі збитками кредитора. Враховуючи ступінь виконання боржником своїх зобов’язань, майновий стан сторін, інші обставини (вік, стан здоров’я боржника, його майновий стан, необережну вину), суд може зменшити розмір неустойки, але в будь-якому разі її розмір не може бути меншим, ніж сума заподіяних збитків.

У ЦК України зазначено, що «предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно». На нашу думку, товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю. По-перше, кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме неустойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визначені як неустойка, він матиме можливість їх придбати. По-друге, суд завжди зможе скористатися своїм правом і в виняткових випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено.

Неустойка в «умілих руках» може виступати не лише як засіб забезпечення зобов’язання, а й як досить жорстка санкція за його неналежне виконання. Так, згідно з укладеним договором підрядник зобов’язувався за 5575 крб. відремонтувати замовнику катер до 10 травня. Згідно з пунктами 12 і 13 договору при невиконанні робіт в строк за перші 7 днів сплачувалася неустойка у розмірі 540 крб., а далі по 100 крб. з підвищенням за кожний наступний день на 50% у порівнянні з попереднім, тобто 18 травня — 100 крб. неустойки, 19 травня — 150 крб., 20- 225 крб., 21 — 337 крб. 55 коп. і т.д. Порядок обрахування неустойки свідчить про те, що замовник був знайомий з відомою легендою про винагороду, яку призначив собі винахідник шахів — одне зернятко — на одну клітинку дошки, два — на другу, 4 — на третю, 16 на четверту і т.д., тобто розмір неустойки визначався за своєрідною геометричною прогресією. Невміння грати у шахи дорого коштувало підряднику, який допустив прострочку виконання роботи на 20 днів, оскільки розмір неустойки, обрахованої за укладеним договором, склав 18 тис.179 крб.(!), тобто в три з половиною рази перевищив обсяг виконаних робіт. Цікаво, що через 10 днів розмір неустойки становив би майже 1 мільйон карбованців, а ще через 30 днів — досяг би мільярду.

Неустойка – це один із способів забезпечення зобов’язання, що являє собою грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов’язання.

Поняттям неустойка охоплюються дві складові:

Штраф — це неустойка, яку обчислюють у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка набула значного поширення, адже з одного боку, підстави стягнення неустойки та її розмір зазвичай визначаються самими сторонами, а з іншого, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо лише факту порушення договору.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Неустойка може визначатись у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов’язання або до його частини або мати форму додаткового платежу.

Неустойка може бути безпосередньо встановлена в певному нормативному акті або мати договірний характер, коли сторони самі вказують розмір і порядок стягнення неустойки при укладенні договору. Водночас положення законодавства передбачають можливість збільшення (зменшення) розміру неустойки, встановленого законом, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Договірний порядок визначення неустойки вимагає обов’язкової письмової форми, в протилежному випадку наступає недійсність угоди щодо неустойки.

За співвідношенням із збитками виділяють такі види неустойки:

  • Залікова — кредитор стягує у повному обсязі неустойку в залік збитків, а у разі, якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою.
  • Штрафна – і неустойка, і збитки стягуються в повному обсязі.
  • Альтернативна — кредитор має право вибору: вимагати відшкодування заподіяних збитків чи стягувати зазначену в договорі неустойку.
  • Виключна — кредитор стягує з боржника лише неустойку, а можливість вимагати відшкодування збитків виключається.

Неустойка може використовуватися сторонами не тільки як засіб забезпечення виконання зобов’язання, а і як жорстка санкція за його неналежне виконання.

Можливо, Вас зацікавить інформація по іншим термінам:

Поняття неустойки, види неустойки та їх класифікація

Згідно зі ст. 549 ЦК,

неустойка – це грошова сума або інше майно, яке боржник зобов’язаний передати кредиторові в разі порушення зобов’язання

Неустойка – це певна наперед визначена сума або майно, що підлягає виплаті (передачі) кредиторові при настанні факту винного невиконання зобов’язання боржником.

На практиці неустойка є одним з найбільш поширених засобів забезпечення виконання зобов’язань.

Щодо термінології. Етимологія терміна «неустойка» у літературі пояснюється з посиланням на старі мовні джерела. У старослов’янській мові слова «стояти», «устояти» означали, поряд із їх сучасним значенням, також «бути вірним даному слову, обіцянці», а зникле вже слово «устойка» означало належне виконання обов’язку. Тобто, «неустойка» первинно означала невиконання свого обов’язку боржником; і тільки в подальшому, поступово, приблизно з XVIII ст., цей термін став застосовуватися до матеріальних наслідків такого невиконання.[1]

У класичному римському праві неустойка позначалася терміном «poena» (порівняй сучасне «пеня»). В сучасних правових системах немає уніфікованості термінології в даній сфері. Так, французьке право в цілому ґрунтується на термінології римського права та позначає неустойку терміном «la peine». У німецькому праві на позначення неустойки вживається термін «». У англо-американському праві, в якому, буквально кажучи, відсутній інститут неустойки в його європейському розумінні, застосовується дуже схоже правове поняття заздалегідь обчислених збитків (liquidated damages).

Особливості неустойки:

Неустойці властива ціла низка особливостей, що відрізняють її від інших видів забезпечення та схожих правових інститутів.

1. Неустойка виконує подвійну функцію:

1) санкція (міра відповідальності) за невиконання або неналежне виконання (неустойка підлягає примусовому стягненню з винного несправного боржника) (компенсаційна функція). Отже, неустойка, як і збитки, є формою цивільно-правової відповідальності;

2) вид забезпечення виконання зобов’язання, спрямований на стимулювання боржника до належного та сумлінного виконання своїх обов’язків за договором (штрафна, або стимулююча функція).

Для розуміння цієї дихотомії природи неустойки необхідним є теоретичний екскурс. Розвиток інституту неустойки у вітчизняному праві позначився конкуренцією між двома теоріями: оціночною та штрафною. Прибічники оціночної теорії (М.Я. Пергамент, К.П. Победоносцев, К.А. Граве, І.Б. Новіцький, О.С. Іоффе та інші) стверджували, що неустойка – це передусім заздалегідь встановлена законом чи договором приблизна оцінка збитків, що можуть настати внаслідок порушення забезпеченого зобов’язання. А отже, перед кредитором стояв вибір: вимагати стягнення неустойки або відшкодування збитків, хоча, звичайно, з практичної точки зору, стягнення неустойки є набагато зручнішим[2]. Ця теорія була панівною протягом усієї першої половини ХХ сторіччя.

Прибічники другої теорії – штрафної (передусім В.К. Райхер) піддали жорсткій критиці оціночну теорію як «нагромадження фікцій»[3], вказуючи на практичну неможливість заздалегідь здійснити оцінку майбутніх збитків (враховуючи, що оцінку збитків інколи провести вкрай складно, або взагалі неможливо, навіть після порушення). Отже, встановлюючи неустойку, сторони скоріш оцінюють не майбутні збитки, а свій інтерес у зобов’язанні на випадок його порушення, намагаючись компенсувати певний мінімум шкоди, яку може бути завдано в результаті невиконання. На перше місце за цією теорією виходить каральна функція неустойки, яка передусім відіграє роль «залякування» боржника цілком конкретними санкціями на випадок невиконання і тим самим – стимулювання його до належної поведінки.

Водночас, на думку Райхера, у майбутньому неустойка мала виконувати нову функцію – компенсаційну, що б дозволяла поєднувати стягнення збитків та неустойки, за умови, що кредиторові не буде дозволено збагачуватися за рахунок боржника. Слід зазначити, що саме таке ставлення до неустойки як до певної суми, стягнення якої покликано відшкодувати наявні збитки у спрощеному порядку –закріпилося в правових системах переважної більшості країн світу (Франція, Німеччина, Швейцарія, США, Англія). Так, право Франції прямо забороняє збагачення кредитора за рахунок стягненої неустойки (ст. 1226 ФГК), а у праві США та Англії забороняється стягнення неустойки, що має не компенсаційну, а каральну функцію (penalty).[4]

Останні зміни можуть привести до висновку, що чинне цивільне законодавство України, на відміну, наприклад, від англо-саксонськой правової сім’ї, фактично пріоритетною функцією вважає штрафну, згідно з якою неустойка підлягає сплаті не для компенсації втрат кредитора, а внаслідок того, що обов’язок її сплати передбачений законом або договором (див, напр., ст. 624 ГК України, згідно з якою загальним правилом є штрафна неустойка).

2. Неустойка, на відміну від застави, не пов’язана з попереднім виділенням майна боржника для подальшого звернення стягнення і є зобов’язально-правовим видом забезпечення виконання зобов’язань. Сутністю неустойки є надання кредиторові додаткового права вимоги, що зумовлює спрощений порядок реалізації вимог.

3. Неустойка є частиною забезпечуваного зобов’язання і тому завжди розділяє його долю (по суті, неустойка має акцесорний щодо основного зобов’язання характер).

4. Хоча неустойка є формою юридичної відповідальності, проте для її застосування немає необхідності в наявності повного складу цивільного правопорушення (тобто, протиправності, наявності шкоди, причинно-наслідкового зв’язку і винності). Для застосування неустойки (незалежно від виду неустойки по відношенню до збитків) досить лише протиправності дій боржника в той час, як провина боржника презюмується (усічений склад правопорушення).

5. Сплата неустойки не призводить до виконання основного зобов’язання. Відповідно до принципу реального виконання зобов’язання боржник, що сплатив неустойку, за загальним правилом, не звільняється від необхідності належно виконати свій основний обов’язок в натурі (як він визначений в договорі), якщо інше не передбачено договором або законом (ст. 622 ЦК).

Види неустойки:

1. Залежно від підстави стягнення розрізняють наступні види неустойки:

1) договірна: тобто, неустойка, прямо встановлена умовами договору за угодою сторін. Така неустойка є загальним правилом. Договір про неустойку має укладатися тільки в письмовій формі під страхом його недійсності.

У цілому, згідно зі ст. 6 ЦК, сторони вільні в установленні в договорі положення про неустойку. Навіть за відсутності в договорі положення про неустойку згідно із законом і договором сторони можуть у разі несправності контрагента стягнути збитки. Проте для окремих видів договорів положення про неустойку є істотною умовою (див., напр., ст. 10 Закону «О оренді державного і комунального майна»).

Положення ч. 5 ст. 231 ГК України, відповідно до якого при недосягненні згоди між сторонами про встановлення і розмір штрафних санкцій за порушення зобов’язань спор може бути вирішений в судовому порядку за заявою зацікавленої сторони відповідно до вимог ГК України, є сумнівним з точки зору обґрунтованості. Так, суд фактично встановлюватиме умови договору, по яких сторони повинні досягти угода самостійно, що повністю суперечить принципові свободи договору, і нівелює забезпечувальне призначення інституту неустойки;

2) законна: тобто, неустойка, прямо встановлена нормативно-правовими актами. Прикладами законної неустойки є ч. 2 ст. 231 ГК (законна неустойка для господарських відносин, в яких беруть участь суб’єкти державного сектора економіки); ч. 7 ст. 679 ГК (неустойка, що стягується внаслідок поставки товарів неналежної якості); Положення про поставки, Статут залізниць, тощо. Теоретично законна неустойка може бути:

― імперативною, або такою, що не допускає зміни розмірів неустойки за угодою сторін. За старим законодавством неустойка вважалася імперативною, якщо інше не було прямо встановлено в законі;

― диспозитивною, тобто, такою, що допускає зміну розмірів за угодою сторін (як правило, у бік збільшення).

Відповідно до нового ЦК, збільшення розміру неустойки, встановленої законом, дозволяється у будь-якому разі; якщо розмір неустойки встановлено актом цивільного законодавства, його можна зменшити, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 551 ЦК). Водночас, інші норми містяться в Господарському кодексі України (ст. 231 ГК).

2. Залежно від порядку обчислення та нарахування неустойки розрізняють:

1) штраф – неустойка, яка нараховується у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов’язання (наприклад: «У разі поставки товару неналежної якості сторона повинна сплатити контрагентові 5000 грн.»);

2) пéня – неустойка, яка нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен день прострочення) (наприклад: «У разі прострочення виконання сторона повинна сплатити контрагентові пеню в розмірі 0,5% вартості простроченого виконання за кожен день прострочення»);

3) неустойка, що обчислюється та нараховується іншим способом (неустойка у вузькому розумінні, або власне неустойка). Може являти собою поєднання правила щодо пені та штрафу (наприклад: «У разі прострочення виконання етапу будівництва підрядник сплачує замовникові неустойку в розмірі 1000 грн. за кожен день прострочення») або стосуватися передачі майна «У разі прострочення поставки на 10 і більше днів постачальник зобов’язується передати покупцеві 10 тонн бензину»).

3. Залежно від співвідношення зі збитками розрізняють наступні види неустойки (ст. 624 ЦК):

1) залікова – збитки відшкодовуються тільки в частині, не покритій виплачуваною неустойкою (залікова неустойка була загальним правилом згідно з ЦК УРСР та є загальним правилом за Господарським кодексом (ч. 1 ст. 232 ГК));

2) штрафна (кумулятивна) – кредитор має право стягнути неустойку, а також збитки в повному розмірі (штрафна неустойка є загальним правилом за ст. 624 ЦК);

3) виняткова – кредитор має право стягнути тільки неустойку, а збитки не відшкодовуються;

4) альтернативна – кредитор на свій розсуд може стягнути або збитки, або неустойку.

Виняткова та альтернативна неустойки, як правило, спеціально передбачаються в договорі.

Слід відзначити, що концептуально альтернативна та виняткова неустойки є відображенням оціночної, залікова – компенсаційної, а кумулятивна – штрафної теорій неустойки.[5]

Предметом неустойки може бути:

¾ грошова сума (обчислювана як загальна сума або як відсоток від певної суми). За Господарським кодексом, предметом неустойки може бути тільки грошова сума;

¾ інше майно – є новелою законодавства (як правило, родове майно (паливо, зерно, вугілля, тощо)), хоча Цивільний кодекс не забороняє визначення в якості предмету неустойки навіть нерухоме майно.

Неустойку слід чітко відмежовувати від схожих правових інститутів:

1) збитків. Збитки, так само, як і неустойка, є формою відповідальності, але не забезпечують виконання зобов’язання і не стимулюють боржника до належного виконання. Стягнення збитків потребує наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинно-наслідкового зв’язку та вини боржника. Отже, практичною перевагою неустойки перед збитками як міри відповідальності є те, що кредиторові не треба доводити розміру понесеної шкоди та причинно-наслідковий зв’язок, а досить просто продемонструвати факт порушення договору;

2) процентів річнихза невиконання грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК). Проценти річні, за змістом закону, є окремим видом забезпечення виконання зобов’язання, природу якого до кінця не досліджено (більшість дослідників та судова практика схиляються до думки, що проценти є платою за користування чужими коштами, хоча новий ЦК на такий випадок встановлює окрему норму – ст. 536). З практичної точки зору це означає, що у разі невиконання зобов’язання боржником (передусім грошового) допускається одночасне стягнення і процентів, і неустойки (ст. 625 ЦК);

3) відступного, тобто суми, що виплачується однією стороною іншій стороні як підстава для припинення між ними зобов’язального правовідношення (ст. 600 ЦК). Відступне повинно чітко обумовлюватися положеннями договору. На відміну від неустойки, сплата відступного можлива без порушення стороною зобов’язання та звільняє боржника від подальшого виконання своїх обов’язків, оскільки припиняє зобов’язання;

4) застави майна з його переданням заставодержателеві. Застава на відміну від неустойки є видом обтяження майна;

5) штрафу та пені в податковому праві: хоча і побудовані за конструкціями цивільно-правової неустойки, мають публічно-правовий характер та стягуються в державний бюджет податковими органами за порушення порядку та строків відрахування обов’язкових платежів в бюджет[6];

6) адміністративних санкцій та мір кримінального покарання (зокрема, кримінальних, адміністративних та адміністративно-господарських штрафів). Адміністративні санкції, а також міри покарання за кримінальний злочин, будучи мірами публічного впливу на порушника, стягуються в доход бюджету, тоді як неустойка як цивільно-правова санкція стягується на користь потерпілої особи.

Дата добавления: 2015-12-11 ; просмотров: 1233 ; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ

Смотрите еще:

  • Возврат из функции c++ Функция, которая возвращает несколько значений как "забрать" у функции несколько значений? Функция F1, которая не принимает и не возвращает значений, но выводит на экран любое сообщениеНа языке С/C++ написать программу в которой имеется функция F1, которая не. Функция которая […]
  • Ассоциация юристов ставропольский край Ставропольское региональное отделение Общероссийской общественной организации «АССОЦИАЦИЯ ЮРИСТОВ РОССИИ» Семинары и курсы – со скидкой Российский фонд образовательных программ «Экономика и управление» проводит семинары, а также курсы повышения квалификации для […]
  • Норильск переселение на материк На Таймыре завершилась заявочная кампания по программе переселения граждан В следующем году на материк хотят уехать 540 семей. #НОРИЛЬСК "Таймырский Телеграф" – На Таймыре завершилась очередная заявочная кампания по программе "Социальные выплаты на приобретение жилья […]
  • Воронежская область транспортный налог Транспортный налог в Воронежской области в 2018-2017 г. Порядок, ставки и сроки уплаты транспортного налога в Воронежской области на 2018-2017 год установлены Законом Воронежской области от 27.12.2002 № 80-ОЗ «О введении в действие транспортного налога на территории […]
  • Предупреждение преступлений против собственности криминология Предупреждение преступлений Киевский институт внутренних дел Тема: Криминологическая характеристика и предупреждение преступлений против государственной и общественной собственности Преподаватель: Кирилюк Анатолий Васильевич Студента 32 группы, III курса факультета хозрасчетной […]
  • Следственный комитет рф по дагестану Огузов Марат Мухамедович Огузов Марат Мухамедович, родился 07 апреля 1978 года в с. Залукокоаже Зольского района Кабардино - Балкарской Республики. С августа 2000 года по сентябрь 2007 года Огузов М.М. проходил службу в прокуратуре Ставропольского края, занимая должности: […]
  • Конвенция о преступлениях против человечности Конвенция о неприменимости срока давности к военным преступлениям и преступлениям против человечества от 26 ноября 1968 г. Конвенцияо неприменимости срока давности к военным преступлениям и преступлениям против человечестваот 26 ноября 1968 г. Государства - участники настоящей […]
  • Боевой приказ командира батальона Боевой приказ командира взвода на расположение на месте Противник ведет сдерживающие вой в 120 км южнее райо­на сосредоточения, одновременно выдвигает резервы из глубины. Его авиация и ракетные войска наносят удары по сосредоточе­нию наших войск в глубине и объектам тыла, в том […]